Захід Марія Башкирцева

Сценарій

Ведучий 1. Історія невтомно гортає сторінки вічної пам’яті, на яких карбуються визначні події й імена

людей, талант і праця яких залишила для народу величні надбання, а саме життя, мов факел, згоріло, щоб освітити шлях іншим. Таким коротким спалахом було життя нашої землячки Марії Костянтинівни Башкирцевої. Її щоденною молитвою, найголовнішою потребою, життєвою наснагою і змістом буття було мистецтво, яке забирало весь час, виснажувало, спалювало, але давало найвищу у світі радість.

Ведучий 2 Життя – загадка, життя – легенда, життя – спалах… Багатьма такого характеру визначеннями окреслені неповних двадцять чотири роки перебування на землі цієї ніжної, вольової, подеколи гордої аж до зарозумілості істоти на ім’я Марія Башкирцева, що сяйнула яскравою зіркою на чужому небі і згасла, надовго ставши темою серйозних дискусій і світських пліток. Відкриваємо енциклопедію: Марія Костянтинівна Башкирцева. Народилася 25.11.1860 р. в с. Гавронці, тепер Диканського району Полтавської області, померла 31.10.1884 р. в Парижі. Українська художниця. З 1870 р. постійно живе у Франції. Твори: «Молода жінка, що читає» (1880 р.), «В студії Жюльєна» (1881 р.), «Портрет парижанки», «За книгою», «Жан і Жак» (1883 р.), «Мітинг» (1984 р.). Ось і всі скупі енциклопедичні дані.

Ведучий 1. Ця життєва історія починається дуже романтично – з гарматного салюту. У відставного поручика Костянтина Башкирцеві в селі Гаворонці Полтавської губернії народилася донька… Іде дощ. Гримлять гармати. Шумує в келихах шампанське. Не втомлюються скрипки… А зі сповитку подає кволий голос немовля, в якого ще немає минулого, отже, нема ніяких помилок і гріхів, а є тільки майбутнє.

Учень1  Там, де Ворскла – річка в’ється, наче змійка,

Тулиться до гірки Гавронці – село,

У сім’ю дворянську дівчинка – Марійка

Принесла під зиму радість і тепло.

Мліла вся від щастя мати – теж Марія,

Не байдужим ніби був і батько теж,

Бо таке гуляння в честь цього затіяв,

Що краси всієї навіть не збагнеш.

 ( на фоні презентації)

Учень 2 У розкішнім домі все гуло – ревіло,

І без меж лилося в келихи вино,

Молоді циганки вигравали тілом

І манили батька у лихий танок.

Циганський танець

Ведучий 2  Дитя росяних ранків... І теплих грибних дощів, щедрого сонця й бентежних вітрів, лагідної Ворскли і тихого усміху різнокольорових мальв, бездонних синьо-прозорих небес і зморшкуватих долонь степів... Усе це - земля диканська

Ведучий 1. Їй судилося рости серед жінок, що й зумовило особливості виховання дівчини. Вони робили все для того, щоб маленький ангел став маленьким деспотом. Культ дитини, зведення її в ранг божества – атмосфера, в якій Марія виростала.

  Учень розповідає, а дівчинка в ролі Марійки це все інсценізує.

Учень 1 Було це не просте дівча,

Ні, не звичайний плід природи.

Воно любило всіх повчать

І не питать ні в кого згоди.

А коли й голос ще прорвавсь,

То вже і геть зарозуміла,

У небо ангелом неслась

На тріумфальних слави крилах.

Тепер одну лише її

 Всі мусять слухать, вихваляти,

Коли співа, то й солов’ї

В саду не мають щебетати.

Надіне платтячко, як цвіт,

Що облива сади у травні,

І перед дзеркалом стоїть,

Немов царівна в казці давній.

                                                        

Маленька Марія сидячи біля дзеркала:  Господи! Зроби так,  щоб у мене ніколи не було віспи,щоб я була гарненька,  щоб у мене був прекрасний голос,щоб я була щаслива у коханні і щоб мама жила довго-довго!

Ведучий 1 Будь-який педагог сказав би, що це – зразок того, як не можна виховувати дитину, бо це – послідовне її калічення.
Як неймовірно багато в житті людини відбувається з волі й з вини інших людей!
Може, з цього й починається самотність? Потім її похмура, зловісна тінь лягає на все майбутнє життя, лиш вряди-годи роблячись непомітною.
Чи ж не парадокс: серед людей – на самоті?

Ведучий 2 Але, окрім самозамилування і зарозумілості, у дитини – великий хист до музики й різних наук, їй легко даються мови. В дванадцять років Марія вже добре знає французьку, англійську, італійську, давньогрецьку, латину. Вона цілі дні проводить з   колбами, ставлячи різні досліди, в оригіналі читає Гомера, Шекспіра, Бальзака, Данте…
З дванадцяти років дівчина починає вести французькою мовою щоденник, у якому записує всі свої успіхи.   Вона прагне знати й історію, і літературу, і філософію, і природничі науки, щоб здивувати тими знаннями увесь світ. На менше Марія, певно, ніколи не погодиться. На менше здатні й інші.

 Ведучий 1.  Коли 1872 р. після Австрії, Німеччини, Швейцарії родина зупинилася в Ніцці, Марія не знала, що тепер усе її життя протікатиме за кордоном. І лиш кількома наїздами з’явиться вона в рідному краю. Чи ж могла вона тоді думати, що половину життя вже прожито?   Після Ніцци родина переїжджає в Париж. За тиждень по приїзду вона сидить у приймальні знаного на весь Париж професора музики Вертеля, який запевнив, що попереду в Марії – майбутнє великої співачки. Хочеться позичити крила, щоб летіти в майбутнє. Попереду – мета, яку вона собі вибрала, попереду – сцена. Ніщо не стане Марії на заваді, вона доб’ється свого.

Ведучий 2  І раптом по дорозі з рідних Гавронців, де вона побувала, її наздоганяє хвороба. Болить горло. Ніхто поки що не підозрює, що це – справді небезпечно. Вона приїде в Париж, щоб дізнатися: в неї пропав голос. Назавжди. Мрія майнула і щезла. Того майбутнього вже ніколи не буде. Не буде… Перша несправедливість долі. Перша болісна гримаса горя. Початок досвіду: бувають обставини, коли тобі ніхто не годен зарадити. Як знайти в собі сили, щоб почати життя спочатку? Як стати сильнішою за себе?

  Ведучий 1 . І вона починає життя спочатку. І в неї вистачає мужності на це, хоч до цього був період тяжких страждань і душевних мук.

Ведучий2. Вона починає відвідувати студію Жюльєна, - місце зібрання багатьох талановитих художників, і весь її час проходить у тяжкій праці. Заняття в студії починаються о восьмій і тривають до п’ятої. Дорога туди й назад забирає три години. За такого розкладу Марія попервах і світу не бачить, бо малює і вдома. Мати все сподівається, що вродливій і непостійній у захопленнях доньці таке життя швидко набридне, Жюльєн відзначає: «Я гадав, що це – примха мазаної дитини, але змушений визнати: вона працює як навіжена і вона - здібна».

Марія «У майстерні все зникає; тут не маєш ні імені, ні прізвища; тут перестаєш бути донькою своєї матері; тут кожен сам по собі. Кожна особистість має перед собою тільки мистецтво і більше нічого..,»

Ведучий2 . «Не заздріть чужому успіху, не переоцінюйте свій – і ви досягнете багато чого». Ці слова примусять Марію задуматися.


Ведучий 1. Незабаром «Марі Рус» присуджується конкурсна медаль студії. 12 травня 1879 року в її щоденнику з’являється перший запис про Бастьєна-Лепажа. Марія згодна, що він – один з найцікавіших художників, чиї полотна їй довелося бачити. Все добре, просто блискуче йде в неї з того дня, відколи вона вперше зайшла в студію Жюльєна. І тільки десь аж на самому дні свідомості потай пече незрозуміла думка, що ніяк не дає їй спокою. Щоденник 12 лютого 1878 року:

Марія «Померти? Це було б дико. І все ж мені здається, що я повинна вмерти. Я сама не повністю розумію себе, я тільки кажу вам, що життя моє не може бути тривалим».

Ведучий 2. Звідки це страшне передчуття? Невже людині дано заглянути в своє майбутнє?

Марія всерйоз починає цікавитися особистістю та творчістю Бастьєна-Лепажа, шукає приводу до зустрічі з ним. Художника запрошують в гості до Башкирцевих. Жуль уважно розглядає її етюди, портрети, скульптурні статуетки, дещо хвалить, дає поради. Вона засинає і встає з його іменем. Тепер їй є з ким говорити про мистецтво. До неї приходить кохання…

Марія «Мала щастя говорити з Бастьєном-Лепажем. Я просто божеволію від нього. Геній – що може бути прекраснішим?! Цей невисокий, некрасивий чоловік видається мені прекраснішим і привабливішим за ангела. Все життя готова слухати те, що він говорить, дивитися на його чудові роботи…».

Ведучий 1. Вона вдячна долі за такий щедрий дарунок. Вона не відбуває нестримного лету часу. Він зупинився для неї. Так буває з людьми тільки в їхньому великому щасті.
Чи буває роман без любові?
Чи буває життя без любові?
Хто не любив, той майже не жив, а мовби спостерігав чуже життя, дивуючись, чому так багато в ньому незбагненної суєти…
У любові – свої закони, свої вічні абсолютні істини, зрозумілі лише для тих, хто любив чи любить, хто звідав на собі всі тривоги серця - розкрилений політ над монотонним, як холодні осінні дощі, буденням.
Вона хотіла любові, вона шукала любові. Вона йшла крізь летючі флірти й дивувалась, чому так забарилася до неї одна справжня, одна-найодніша любов?

Ведучий 2 Отже, мистецтво і Бастьєн-Лепаж.
Чи може, навіть так: Бастьєн-Лепаж і мистецтво, хоч як вона не хоче собі в цьому зізнатися.

Дехто з сучасників дорікав, що вона полюбила мистецтво, а не чоловіків. Але чи бачив хтось тоді її щоденник, чи міг зазирнути до її листів, які вона писала Мопассану?  

Марія: «Мені здається, ніхто не любить всього так, як я люблю мистецтво, музику, живопис, книги, шум, тишу, сміх, сум, тугу, жарти, любов, холод, сонце, будь-яку погоду, всі пори року, спокійні рівнини Росії та гори навколо Неаполя, сніг узимку, осінь з її дощами, весну з її тривогою, спокійні літні дні та прекрасні ночі, наповнені сяючими зорями... Я люблю все до обожнення. Я хотіла б усе бачити, все обійняти, все мати, злитися з усім !  «Я схожа на свічу, розрубану на чотири частини, що палає з усіх боків».

Париж знов окутало сірим, непроглядним туманом. У ньому гаснуть звуки, голоси. Важко вірити, що ця сльотава осінь колись нарешті скінчиться, що наступлять дні, коли легко дихатиметься. Тітка просить її випити ліки і гаряче молоко, зауваживши, що Марія скоро одужає. Але та заперечливо хитає головою- вона хоче бути здоровою! Хоче! На більше в неї не вистачає духу. Марія заходиться кашлем і знову плаче. Але таке було рідко. Кожна хвилина в Марії підпорядкована роботі і тільки роботі.

Її починає давити ностальгія, вона згадує батька, раптову його смерть, Україну, рідні Гавронці… У щоденнику від 12 липня 1883 р. знаходимо такий запис: «Чудові заходи сонця, розорана земля, трава й польові квіти, шипшина, й простір, простір… І там напишу картину – небо, безмежне небо, що тікає вдалеч, трава і польові квіти». Їй здавалося, що життя – тільки тут, в Парижі, що Гавронці – забута Богом глушина, туди їй вже немає до кого їхати… Але вона все-таки одужає і поїде. Або вмовить матір назавжди повернутися у рідний край.

 Жюльєн. «Ви - красуня» - каже він. – Ви після хвороби – як осінній пейзаж… Покинута алея, окутана імлою, в передчутті зими…».

Марія: У моєму краю є такий добрий звичай – дівчина дарує хлопцеві, який їй подобається, вишиту сорочку, - каже ніяковіючи. – Ось.

Жюльєн  Дякую, Марі. Це – як найкраща картина. Ви дивовижна жінка,  Дивовижна.

Можна взяти вашу руку?» ( цілує її руки)

(Марія кивком дозволяє. Жюль,перемагаючи біль, тягнеться до неї, вона допомагає йому і теж подається вперед. Вони мовчки дивляться одне одному в очі, і жодні слова зараз непотрібні... Вони мовчки прощаються.)

 Ведучий . Прощаються назавжди. Марія помирає менш ніж за тиждень. Бастьєн із вікна спостерігає за похоронною процесією. Спочатку плаче, потім починає кричати, доки не втрачає свідомість. Так і не прийшовши до тями, він помирає...

Учениця. Любов — не кара, але й не гра.

Вона не квітка, що зів’яне швидко.

Любов — це дар. І Бог сам вибира,

Хто заслужив оце пізнати диво.

( Пісня)

Ведучий 1. Була видатною танцівницею, що потрясла весь світ неземним блиском свого мистецтва. Була геніальною співачкою, чий фантастичний голос обожнювали всі, кому пощастило його почути. Була великою письменницею, котра написала правдиві романи про життя, і люди знаходять у них відповіді на всі свої запитання»

Ведучий 2. Голос у неї відібрала хвороба, більша частина картин, написаних нею, згоріла, а ті, що залишилися, дивують печаттю невимовного, того,про що немає слів, є лише відчуття.

(Учениця читає вірш «Слід наь землі» Л. Редіної.)

Учениця. Марія — богородиця таланту,

Якого ще не бачив білий світ.

Її картини всюди знають,

Духовний їх нектар на сотні літ.

Життя метеоритом пролетіло,

та слід лишився на землі.

«Три посмішки», Маріє, ти лишила,

За них вклоняємось тобі!

Вклоняємось за всі твої полотна,

За ту красу, яка врятує світ,

Землячко наша, слава України,

 Ти з дерева життя найкращий плід.

Музичний супровід