Урок. Життя і творчість Михайла Старицького

Урок №1

Тема. Життя і творчість Михайла Старицького, його багатогранна діяльність як поета, прозаїка, драматурга, перекладача, організатора театральної справи.Загальна характеристика творчості письменника. Поезія М. Старицького, її мотиви, патріотичний характер.     

Мета:   ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом письменника, розкрити багатогранність його спадщини;  розвивати зв’язне мовлення, уміння знаходити потрібну інформацію;  виховувати інтерес до творчості  Михайла Старицького.

Тип уроку:  урок – документальна хроніка

Обладнання: презентація, виставка книг

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми й мети уроку.

ІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1.     Вступне слово

В українській літературі другої половини ХІХ — початку ХХ століття значне місце посідає творчість Михайла Петровича Старицького — талановитого поета, драматурга, прозаїка. Все­осяжність інтересів, дійовий громадський темперамент спону­кали Старицького до роботи в різних галузях культури. Він був організатором театральної справи на Україні, режисером і ан­трепренером, одним із фундаторів Всеросійського театрального товариства, видавцем, перекладачем — одним із тих невтомних трудівників, чиєю подвижницькою працею живиться кожна на­ціональна культура.

Сьогодні на у році ми здійснимо подорож життєвими стежками М.П.Старицького

                                                                                               

 Серія 1 « Життєпис»

Група «кіномитці» проводить екскурс у біографічне минуле письменника.  

( Перегляд кінофільму « Ігри долі». 1 частина)

Учитель . Ви напевно звернули увагу на багатогранність таланту М.Старицького. Це талановитий поет, драматург, прозаїк. Всеосяжність інтересів, дійовий громадський темперамент спонукали Старицького до роботи в різних галузях культури. Він був організатором театральної справи в Україні, режисером і антрепренером, одним із фундаторів Всеросійського театрального товариства, видавцем, перекладачем – одним із тих невтомних трудівників, чиєю подвижницькою працею живиться кожна національна культура.

Серія 2  «Мистецька»

Тож  у наступній серії ми спробуємо з’ясувати багатогранність таланту  М.Старицького.

Учні звертають увагу на портрет письменника й таблицю «Багатогранність таланту М. Старицького».  

1 група

§   Поет

§  Перекладач, автор переспівів ("Казки Андерсена" (1873), "Байки Крилова", повість М. Гоголя "Сорочинський ярмарок" (1874), "Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника та відважного крамаренка Калашникова" М. Лєрмонтова (1875), збірка переспівів "Сербські народні думи й пісні" (1876),

§  Організатор театральної справи (1882 р. М. Кропивницький створив першу українську професійну трупу)

§  Прозаїк  

§   Видавець (альманах "Рада" (1-й том — 1883 p., 2-й — 1884 p.).

§  Драматург(30  п’єс)

§   Режисер

       Атрепренер

 (Створенння схеми та запис її до зошита)

    

Учитель.  « З перших кроків самопізнання на полі народнім я загорівся душею і думкою послужить рідному слову, огранувати його, окрилити красою і дужістю, щоб воно стало здатним висловити культурну освічену річ, виспівати найтонші краси високих поезій» - зазначав свого часу митець.

  Багатогранна творчість Старицького має неминуще значення. Письменник сприяв подальшому розвитку української літературної мови і красного письменства в цілому. Твори його відзначаються широким діапазоном мовностильових пластів — від розмовно-побутового до романтично-піднесеного, від ніжно-інтимного до іронічно-саркастичного, засобами якого автор гнівно таврує суспільні й людські вади. Письменник «викував» багато слівнеологізмів. Відомі його словотвори —  мрія, страдниця, приємність, пестливо, пестощі, бруднити, жага, чудодій, з'явисько, пишнобарвний та інші  — увійшли до мовного активу народу, вживаються і нині, «втративши» свого автора.

Образне малювання

-         Створіть ілюстрації неологізмів М.Старицького ( виставка малюнків)

         2 група

Поетична творчість  

Своїми оригінальними поезіями він виступив проти застою в українській поезії першого пореформеного десятиліття. У кращих оригінальних віршах М.Старицький виступив як поет–громадянин, який правдиво відтворив чимало важливих сторін життя суспільства, головним чином 70-80 років ХІХ століття, коли на українських землях швидкими темпами розвивався капіталізм.

         Жити й творити Старицькому доводилося в умовах постійних жорстоких адміністративних і цензурних утисків, переслідувань, поліцейських наглядів і обшуків. Перші оригінальні поезії М.Старицького, що дійшли до нас, датовані 1865 роком. Це насамперед «Ждання» – прегарний зразок інтимної лірики.

         Літературну діяльність М.Старицький почав ще в гімназії під впливом поетичних шедеврів Пушкіна, Лермонтова, Огарьова, Некрасова, Крилова, які залюбки перекладав на українську мову.

         Перші твори друкував він у галицьких журналах «Нива» і «Правда», а потім у альманахах «Луна» і «Рада». В 1908 році в Києві опубліковане посмертне видання «Поезії М.Старицького», куди ввійшли кращі вірші та переклади поета. Головне місце в книзі посідає громадська лірика і утвердження суспільної ролі життя і мистецтва, зображення важкого життя трудящих, прославлення борців за поліпшення становища трудящих, заклик до єднання слов’янських народів у спільній боротьбі проти зовнішніх ворогів.

         Тема призначення поета як сіяча правди і справедливості, як борця проти гноблення розробляється у віршах «Поету» («як ніч, насовується туча2), «Поету» («Куди не глянь...»), «Музі», у поезіях, присвячених Шевченкові, Котляревському, Лисенку.

         Перший і другий вірш «Поету» – це декларації М.Старицького, у яких автор уподібнюється сміливому борцю-плавцю, який нехтує небезпекою, не лякається бурі і грізних хвиль, «лементу, ґвалту і муки життя». Із «святим вогнем» у грудях він лине туди, «де планування скрути, туги та віковічної біди», за свою благородну працю він «готовий – замість лаврового – терновий вінець узяти на чоло». Автор дорікає тим співцям, хто, «ремствує на свій талант співочий» і опускає «мляво руки». Той митець заслужить народної шани і пам’яті, хто не побоїться стерті.

Хто зна свого любити брата –

І за таку лише любов

Співець, ти жити будеш знов!

         Мотив безсмертя і перетворюючої сили поетичного слова звучить у вірші «На роковини Шевченку». Автор пророкує, що слово незабутнього Тараса, «заступника рабів», його «заповіт братства і любові нащадки піднімуть, як стяг на боротьбу» і правдою подужають злобу.

         Безрадісні картини убогого села змальовано у вірші «Край коминка». Поет з гнівом говорить про гнобителів, і з любов’ю і ніжністю – про трударів. У хрестоматійному вірші «Швачка» він малює скорботний образ ще молодої, але зігнутої горем жінки, яка день і ніч шиє панам вишиванки, щоб якось прожити. У неї «худенька» рука, завжди нахилена «голівка», «стрілчасті темні вії», звисле на щоці пасмо. Ці деталі підкреслюють її жіночу звабливість, передчасно зів’ялу від хвороби і нестатків.

         Любов поета до народу поєднується з любов’ю до України. Висловлюючи свої почуття у вірші «До України», поет окреслює життєві картини рідного краю з «хмарами вишняку», веселим плескотом дітвори на ставку, згадує «у нічку весняну жабиний ґвалт», селян за працею і «стукіт говіркий ціпів по всіх токах» , «при каганці і веретін сюрчання, і бесіди, і пісню чи ридання тихесеньке жіночої журби», а в проникливих заключних рядках:

Як я люблю безрадісно тебе,

Народе мій, убожеством прибитий,

Знеможений і темністю сповитий,

Що вже забув і поважать себе.

         Свої сподівання, свої гадки поет пов’язував з молоддю України, в думках якої ще«немає бруду», а в серці «гріється любов» до знедоленого люду. В 1876 році поет кличе і благає борців:

Не забувайте рідних хат,

Де лихо гіршає щоднини...

         Чистота думок молоді, палаюча в її серці «любов до обездоленого люду» викликає впевненість поета в її активності:

На вас, завзятці юнаки,

Що розлюбили Україну,

Кладу найкращії гадки

Мою сподівану єдину.

         Багато поезій М.Старицький написав на інтимні теми, про красу кохання і природи. Нерідко у його поезіях – романсах звучать скорботні мотиви, вони викликані сумними думками про нещасливу долю дівчат і жінок – страдниць («Зіходить місяць, гаснуть зорі», «Не сумуй, моя зоре кохана», «Монологи про кохання»).

         Такі його вірші, як «Виклик», «Ох і де ти, зіронько та вечірняя», «Грицю, Грицю! Йди до тину!»,

 стали відомими народними піснями. Справжньою перлиною, що славить вічно молоде кохання, є вірш «Виклик» («Ніч яка, господи, місячна, зоряна»), у якому схвильовано ніжне почуття молодих супроводжується описом рідної природи, яка ніби стоїть на чатах їхнього сердечного скарбу:

Небо незміряне всипане зорями, –

Що то за божа краса!

Перлами ясними, он під тополями,

Грає краплиста роса.

         М.Старицький полюбляє в  поезії ораторський стиль, багато віршів у нього написано у формі монологів («Виклик»), звертань чи послань («До України»,  «До слов’ян»), закликів («До броні»), роздумів («Поету»). У зв’язку з цим у поезіях багато окликів, запитань, звернень, які надають творам піднесеного звучання, виражають щире занепокоєння поета патріота долею народу і його будучиною.

 - Художнє читання

( Виразне читання поезій « Виклик», « До України», « До молоді», « Ждання»)

        

3 група « Драматургія»

         Як драматург М.Старицький зростав на прогресивних традиціях української, російської та зарубіжної драматургії.

         Особливо велике значення в цьому для нього мала драматична спадщина Котляревського, Шевченка, Гоголя, Островського, Шекспіра, Шіллера.

         Драма «Не судилось» є однією з найкращих п’єс М.Старицького, над якою він працював під час нового революційного піднесення в країні.

         В основі сюжету драми «Не судилось» лежить традиційна на той час тема нещасливого кохання бідної селянської дівчини з поміщицьким сином. Основний конфлікт п’єси має соціальний характер – протиріччя між поміщицтвом і селянством. Тому царська цензура довгий час забороняла ставити п’єсу на сцені. Драматург змушений був кілька разів переробляти, згладжувати соціальну гостроту, змінювати назву. Тільки після цього 1885 року її дозволено поставити під назвою «Не так сталося, як гадалося».

         У драмі М.Старицький підняв болючі питання тогочасної дійсності. У ній він правдиво відтворив важливі сторони життя і побуту як панства, так і селянства. З одного боку постають представники так званого «панського болота» – поміщик Іван Ляшенко, його дружина Анна Петрівна, її родич Бєлохвостов, син Михайло, дочка Зізі та інші, а з другого – представники села та прогресивної інтелігенції – Горпина Дзвонариха, її дочка Катря, Дмитро Ковбань, Пашка, Павло Чубань та ін.

         Поміщик Ляшенко не тільки жорстокий у взаєминах з селянами, він некультурний, обмежений і розпусний у побуті, в родинному житті. Маючи дружину, дорослих дітей, старий Ляшенко залицяється до молодої гувернантки. Не далеко втекла від нього і його дружина Анна Петрівна. Зовні – це манірно-синтементальна, а насправді – деспотично і морально розбещена жінка. Як і її чоловік, Анна Петрівна шукає любовних пригод, залицяється до лікаря Павла Чубаня, силоміць нав’язується йому в полюбовниці, хоча він ровесник її сина Михайла.

         В такому оточенні виростає егоїстична дочка Ляшенків, Зізі, що грубістю й цинізмом імпонує своїм батькам. Тут же перебуває їх родич також розбещений поміщик Бєлохвостов, який, пропагуючи власну «теорію твердості», радить Михайлові покинути зведену й знеславлену ним Катрю. Отже, побут поміщиків Ляшенків заповнений мерзотою й розпустою. Це справжнє «панське болото», на тлі якого М.Старицький розвінчує лібералізм і фальшиве народолюбство панича Михайла Ляшенка, що є одним з основних негативних персонажів п’єси.

         Захопившись в університеті ліберально–буржуазними ідеями «зближення з народом», Михайло приїхав під час літніх канікул у село до своїх батьків, заявляючи про свій намір попрацювати «на користь народові».

         На перший погляд може показатися, що Михайло справді має добрі наміри, що він буде приносити користь селянству. Але все це лише пусті слова. Виявляється, що панич нерішучий, не здатний не тільки до боротьби за громадські справи, але й за своє особисте щастя. Ось чому вся його так звана діяльність зводиться до ходіння в добротному національному українському вбранні та залицяння до Катрі, яке для неї закінчується трагічно. Саме тому, застерігаючи Михайла, Павло Чубань каже: «Ви, пани...як не заноситесь у хмари – своїми ідеями, своїми намірами народові служити, – а все оте зложите перед спідницею.  Ет, одним ви миром мазані: обтешетесь зверху тією культурою, приберетесь у ідеальні химороди та красуєтесь, а дмухни тільки на вас, подряпай трошки, то такі ж жироїди у грунті...».

         Отже, в образі Михайла М.Старицький  переконливо показує нікчемність ліберальних розмов про «злиття» пана з мужиком, правдиво зображує так зване «хлопоманство».

         Михайлові в драмі «Не судилось» протиставляють образ лікаря Павла Чубаня. В ньому втілені кращі риси прогресивної української різночинної інтелігенції, яка виступала проти поміщиків і захищала права селянства. Драматург змальовує Павла щирим, добродушним і чутливим до горя інших. Він всюди дотримується принципу: «Жити працею своїх рук». Виступаючи проти панства, висміюючи і розвінчуючи «хлопоманства та його носіїв», він виступає на захист не тільки окремих, скривджених обставинами життя людей, але й усієї сільської бідноти.

         Та Павло Чубань не став взірцем діяча визвольного руху на Україні, як того хотів М.Старицький. У боротьбі за народні інтереси Чубань не йде революційним шляхом, а обстоює характерні для лібералів мирні форми і методи поліпшення умов життя народу. Вище культурно–освітньої діяльності він не підноситься. Чубань відкриває школи та читальні на селі, апелює до честі й совісті поміщиків, прагнучи викликати в них співчуття до великої селянської долі.

         Хоч у п’єсі «Не судилось» не дуже виразно розкрито соціальне розшарування на селі, проте письменник широко показав життя сільської бідноти, особливо Катрі та Дмитра, протиставив здорову народну мораль панській розбещеності.

         Глибоким співчуттям проймається читач і глядач до Катрі, загалом вольової, сердечної дівчини, яка стала жертвою свого щирого захоплення поміщицьким сином. Вона вірить Михайлові. На слова парубка Дмитра, що панич покине її, Катря в розпачі вигукує: «Цить! Цього не буде! Не звір же він!». Кохання Катрі, ніжне і сильне, але на його шляху постала перешкода – соціальна нерівність. Прагнучи до щастя, Катря гине в нерівній боротьбі не тільки з «панським болотом», яке і є головним винуватцем її смерті, але й з патріархальними забобонами тогочасного села.

         Привабливими рисами М.Старицький  наділив простого сільського хлопця Дмитра Ковбаня. Це з чистою совістю і добрим серцем юнак, який бореться не тільки за своє особисте щастя, але й за щастя всіх скривджених, особливо за долю коханої Катрі. Та його надія за щасливе спільне життя з Катрею була зруйнована панами. Взнавши про наругу панича над коханою, він з лютою ненавистю говорить про панство: «Воно такі! Увесь світ би зажерли, – та й то не задовольнять своїх тельбухів. Мало їм, розбещеним, тієї втіхи на світі, що зазіхають і на нас, старців, однімають останню радість, останнє щастя!».

         Наруга Михайла над Катрею глибоко вразила Дмитра. Юнак ладен зробити все задля щастя Катрі. Він радить Катрі заспокоїтись, забути панича і те лихо, яке вона зазнала від нього. Знову просячи вийти за нього заміж, він просить: «Коли не сила, то не люби мене; я тільки доглядатиму тебе , як свою рідну дитину... горе ділитиму!»  Страждання дівчини нестерпні для Дмитра, а полегшити їх юнак не може. Тому він стає на шлях стихійної помсти  панам Ляшенкам і за те, що вони експлуатують селян, і за гірку долю Катрі, і за власне горе.

         В творчому доробку М.Старицького є також драма «Оборона Буші»,

 яка є правдивим відтворенням боротьби українського народу проти польсько–шляхетської навали на Україну в перші дні після возз’єднання України з Росією. Виконуючи наказ Богуна про затримання хоч би на деякий час ворога біля Бурської фортеці на Поділлі, проти озброєних польських військ піднімається все населення міста: чоловіки і жінки, діти і старі. Для них любов до Батьківщини є найсвятішим почуттям, за неї вони без вагання віддадуть своє життя. В образах багатьох героїв п’єси – Кобзаря, діда Шрама, баби Палашки, сотника Завісного і особливо Мар’яни Завісної– М.Старицький  славить волелюбність та патріотизм українського народу.

          Драматичний доробок Старицького такий:

1872	Водевіль «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка»
1881	«Не судилось» соціально-психологічна
1887	Богдан Хмельницький» історична, Водевіль «По-модньому»
1889	Водевіль «Чарівний сон»
1892	«У темряві» соціально-психологічна, «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» соціально-побутова
1893	«Талан», роман «Молодість Мазепи»
1894	трилогія «Богдан Хмельницкий»( історична проза )
1897	«Маруся Богуславка» (історична)
1898	«Оборона Буші» (історична)
1901	«Останні орли» (історична)
1903	«Розбійник Кармелюк» (історична)

Учитель.

Багатогранна творчість М. Старицького має неминуще значення. Письменник сприяв подальшому розвитку української літературної мови і красного письменства загалом. Його твори відзначаються широким діапазоном мовностильових пластів — від розмовно-побутового до романтично-піднесеного, від ніжно-інтимного до іронічно-саркастичного, засобами якого автор гнівно таврує суспільні й людські вади.

Велика розмаїта мистецька спадщина М. Старицького живе повним життям і нині, зберігаючи не лише історико-пізнавальну, а й виховну та естетичну цінність. Співець трудової людини, письменник у своїх творах утверджував її високу мораль і етику, волелюбність і високий патріотизм, немеркнучу красу народної душі, яку не могли знівечити віки визиску, жорстокості, наруги

Серія  3 « Аналітико – філософська»

У цій серії нам вдасться познайомитися з висловами відомих українців про  талант М.Старицького.

Творчіcть Михайла Старицького - значний крок вперед у розвитку української мови, у поширенні тематичного виднокругу української літератури, у зміцненні в нашому письменстві реалізму.

                                                                                                                М. Рильський

Можна сміливо сказати, що в ту пору на Україні не було по- ета, що міг би бу в здобутися на таке сильне та енергічне слово і не взяти в нім ані одної фальшивої ноти.

                                                                                                         І.Франко

Він був першим із тих, кому доводилось проламувати псевдо шевченківські шаблони і виводити нашу поезію на широкий шлях творчості, і що тільки за ним пішов Куліш у пізнішій добі свого віршування.., а далі Грінченко, Самійленко, Леся Українка, Кримський і ціла фаланга молоди х, ми мусимо признати немалу його заслуг у…

                                                                                                           І.Франко

Час великої громадянської боротьби одбивсь на Старицькому рішучою перевагою громадянських мотивів… над тво рами особливої лірики… Національний гніт, війна за слов’янство й слов’янське питання, народні зли дні, розпад і зневір’я в інтелігентських класах – ось що знайшло вираз у його поезії аж до програмових заяв  українства того часу .                                                                                                    

                                                                                                                       Єфремов С.

„… доробок цього художника слова не застарів – він живе й понині. П’єс и викликають захоплення глядача (та й читача) гостросюжетні повісті та романи розкривають драматичн у історію народу, його боротьбу за щастя, за волю; чаруюча ніжна лірика, гнівна викривальна сатира, роздуми поета-громадянина не можуть не знайти відгук  у душах  нинішнього покоління, яке прагне соціаль ної справедливості”.          

                                                         Людмила Дем’янівська, доктор філологічних наук

Діяльність М.П. Старицького така осяжна й багатогранна, що лише майбутній дослідник може сповна поцінувати її і розібратися в ній.  

                                                                                                 Олена Пчілка

Серія 4 « Творча лабораторія»

      Створення психологічного портрета  митця  учнями на основі почутого, побаченого, емоційно пережитого.

              ІІІ. Підсумок уроку

                IV. Оцінювання       

                V. Домашнє завдання

Прочитати повість « Облога Буші»,

прочитати сторінки підручника 96-102, скласти резюме письменника.

Індивідуальні завдання:1) створити презентацію «Історико-культурний заповідник «Буша»;   2)підготувати історичну довідку про оборону Буші в часи Визвольної війни.